Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.”

Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми.  Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен.  Тож спів слуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг.  Як же побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.”

Вислухавши дану євангелійну розповідь євангелиста Матея, напевно, кожен у своєму серці, від малого до старого, осудив немилосердного боржника. Як так, що отримавши для себе таке велике прощення від свого пана, він не змилосердився над своїм боржником та спів служителем, котрий був винен йому набагато меншу суму, від тої яка була йому прощена.

Але, якщо глибше розважити дану розповідь, то виявиться, що постать немилосердного боржника,  може відповідати кожному з нас. Невже ж, ми комусь так заборгували? Однак, виявляється, що так. І Господь наш Ісус Христос, даною притчею нам відкриває правду, що кожен з нас є великим боржником перед Богом Отцем.

Христос  цю правду нам відкриває не для того, щоб  нашу людську гідність ще більше пригнічувати до статусу безвільного раба, але навпаки, щоб виявити нам велике Боже прощення і милосердя. Щоб зі статусу раба та боржника, підняти нас до стану гідного спадкоємця Небесного Царства. Тому, таке розуміння цієї притчі, має надати нам відваги та сили, щодо здійснення цього Божого задуму.

Ми завдяки цій притчі, не тільки повинні завжди пам’ятати, що коли каємося і жалуємо за гріхи, то отримуємо від Бога прощення, але то прощення буде на пряму залежати від того на скільки ми готові простити нашим боржникам. На підтвердження цього є в край важливі слова Господньої молитви «Отче наш»: …і прости нам провини наші як ми прощаємо винуватцям нашим. Отже, бачимо наскільки важливою є дана умова прощення. А ми, дуже часто, у щоденному житті, забуваємо про це, і у наших вчинках по відношенню до рідних, знайомих є багато злоби, ворожості та ненависті, що являється причиною наших бід і страждань, бо унеможливлює нам доступ до Божого прощення і милосердя.

Ми всі дуже прагнемо, щоб Господь Бог благословив нам у нашому родинному житті, у наших намірах, служінні та покликанні. Нераз довший час в молитві просимо Бога про це. І не отримавши бажаного результату від Господа, знеохочуємося та нарікаємо, що Бог нас не вислуховує. Але, зазвичай, проблема зовсім не в Бозі, а гнів, злоба небажання простити своєму ближньому, а навіть і рідній людині з якою живемо, унеможливлюють доступ до нас Божої ласки і благословення в наших намірах.

Тож, застановімся кожен у своєму серці, а чи ми дійсно прощаємо зі щирого серця нашим боржникам, щоб в свою чергу, отримати прощення та благословення від Господа Бога.

Автор: отець Мирон Сачик, голова Комісії родини, Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії.

Поділитися:Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInShare on VKPin on PinterestEmail this to someonePrint this page