Дописи автора: Юля Земба

13 речей, яких не говорили мені прийомні батьки (і які могли б змінити моє життя)

Ох, скільки мук б я уникла, якби мені сказали про це тоді!

Як і інші прийомні діти, я точно знала: по суті своїй я якась не така. Навіть якщо ми дізнаємося про наш “нерідній” статус зовсім маленькими, це не допомагає загладити відмінність – тому що ми самі не можемо його описати.

Ми не розуміємо, що це значить – “бути прийомним”. Ця незагойна рана залишається всередині і ниє, змушує нас підозрювати, що це ми якісь неправильні.

Ми розуміємо лише те, що “картинка не складається”. Ми начебто і частина родини, але в той же час відчуваємо, що чужі, і дивимося з боку.

Знаєте, як буває: заглядаєш у вікно – і раптом хтось лякає тебе, раптово з’явившись по іншу сторону скла? Ось це відчуття чимось схоже. Товсте скло як непереборна стіна. Помічаєш відблиски на склі і раптом розумієш – звідти на тебе дивиться твоє власне відображення. Читати далі

«Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро…» Йо, 15,5

Через кожне Євангелія, які ми чуємо на кожній Службі Божій Ісус промовляє до нас  своїм словом у вигляді розповідей або притч. Сьогодні, притчею про виноградник, Христос повчає нас – дає великі роздуми про людське життя. Адже усі ми живемо у Винограднику, який сотворив Господь, і маємо покликання від Бога бути найманими робітниками у ньому. Притча показує нам стосунки Бога з людиною, і людини з Богом, представляє таємницю спасіння – отже є актуальною в будь-якому часі. І хто як працює у цьому винограднику, який є нашим тимчасовим місцем перебування, – той таку нагороду отримає від Отця Небесного. Читати далі

Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне? Мт. 19, 16-26

«Якщо хочеш бути досконалий,

– сказав Ісус до нього, –

Піди, продай, що маєш, дай бідним

і будеш мати скарб на небі;

потім приходь і йди за мною»

Не так давно заголовки багатьох світових інформаційних агенств заполонило одне ім’я: Чарлі Гард. Історія одинадцятимісячного малюка, який хворів рідкісною невиліковною хворобою головного мозку пробудила зі сну буденності багатьох людей. Зважаючи на хворобу, дитина була підключена до апаратів штучного забезпечення життєдіяльності. Однак, в швидкому часі медперсонал британської лікарні, дослідивши перебіг хвороби та визнавши її незворотність, запропонував батькам відключити їхнього сина від апаратів та дозволити йому померти без подальших мук. Батьки не погодилися на таку пропозицію і віднайшли в Сполучених Штатах Америки лікаря, який погодився прийняти дитя на курс експериментального лікування. Розпочалася ціла низка судових процесів, ініційованих британською лікарнею і направлених в усі інстанції національних судів й аж у Європейський суд з прав людини, що ставили собі за мету змусити батьків умертвити свою дитину заради т.зв. «гідної смерті». Справа набрала широкого розголосу у соціальних мережах та різних засобах масової інформації: Папа Франциск, американський президент Дональд Трамп та багато людей у цілому світі виражали свою підтримку батькам, надсилаючи кошти на лікування маляти, виражаючи незадоволення рішеннями судової системи, слідкуючи за розвитком подій. В один момент світова спільнота відчула свою відповідальність за життя цієї, вже не чужої для неї, дитини; в один момент світ відчув справді родинні зв’язки із сім’єю Чарлі Гарда. Але, чи тільки на одну миттєвість і лише через засоби масової інформації та соціальні мережі? Читати далі

Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.”

Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми.  Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен.  Тож спів слуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг.  Як же побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.”

Читати далі