Батько – герой для своїх дітей

Існує стереотип, що виховання дітей – це більше жіноча функція. Оскільки мама виношує, народжує і вигодовує дитину, то в чоловіка з’являється цілком логічне бажання передати їй і далі все виховання дитини, адже з першими кількома етапами вона справилась чудово, значить і далі все вийде добре. А часом це саме жінка перебирає головну роль і намагається «все сама», бо ж вона краще відчуває і розуміє дитину, знає, що для дитини буде краще і коли. Вона впевнена, що тато не зможе так ретельно подбати про дитину, як вона. Жінці дуже складно довірити свою найбільшу цінність чоловікові, який на її думку не так цінить дитину, бо ж не переживав ті всі труднощі приведення нової людини у світ.

Але мама ніколи не зможе замінити тата повністю. Я співчуваю одиноким матерям, що так склалась їх доля. Цей світ не є ідеальним. І часом (чи навіть часто) ми вимушені діяти так, як диктують обставини. Хоча я вірю, що, оскільки Бог дав людині право вибору, ми є творцями в нашому житті, а не жертвами обставин.

Батько є надзвичайно важливою особою в житті кожної дитини. Найперше тому, що забезпечує захист, безпеку і добробут сім’ї. Психологи говорять, що тато відповідає за рамки, а мама – за любов. Про місію мами я вже писала раніше. А тато встановлює і захищає рамки, тобто межі, кордони. Він захищає сім’ю від зовнішніх ворогів чи негараздів, дбає, щоб зовнішній світ не загрожував нічим його дружині і дітям. Це і про всілякі бюрократичні справи із законом, і про захист своїх прав на приватну власність чи певну діяльність і навіть банальні сварки з сусідами. Мужчині варто впевнено сказати своє слово, і ці всі суперечки вирішуються. Жінка також це може, але, як правило, в жінки це забирає більше сил.

Рамки також означають правила всередині сім’ї. Їх встановлює батько як голова сім’ї. Часом батьки жаліються, що діти – нечемні і нікого не слухають. Але діти – це лише дзеркало сім’ї. Дзеркало стосунків тата і мами. Вони автоматично наслідують те, що бачать навколо від найближчих. Діти слухають і поважають маму, якщо мама слухає і поважає тата. А тато слухає і поважає когось ще старшого і авторитетного (наприклад, священника). Тоді в сім’ї є порядок, і мамі не потрібно кричати на дітей, а сказати лише: «Я покличу тата» і це вмить зупиняє малих бешкетників. І не тому, що вони бояться татового покарання, але тому, що поважають його і хочуть такої ж поваги до себе, а не розчарованого чи осудливого батьківського погляду.

В нормальній здоровій сім’ї син дуже хоче бути подібним на тата. Він наслідує все, що робить тато, щоб заслужити батьківську похвалу та мамине захоплення. На шляху до психологічної зрілості ми всі проходимо кілька переломних етапів у нашому розвитку. Психологи називають ці моменти ініціацією. Чоловіча ініціація відбувається від батька до сина, вона тому й чоловіча, що старший чоловік навчає меншого, що означає бути мужчиною. Жінка цього навчити не може, бо вона не думає як чоловік, не знає потреби чоловіка і як їх задовольняти. Вона може лише розказувати, що повинен чоловік, але навчити вона цього не може. Адже діти найбільше вчаться, наслідуючи. Син, наслідуючи батька (чи дідуся, чи хресного тата), вчиться бути мужчиною, вчиться розуміти свої потреби і екологічно їх задовольняти, не роблячи боляче ні собі, ні навколишнім, вчиться розуміти свої емоції (зокрема агресію) і з ними справлятися (також не за рахунок інших), вчиться брати на себе відповідальність і виконувати свої обов’язки щодня, а не лише тоді, коли є настрій і натхнення. Цього всього молодий чоловік може навчитися від старшого, якщо, звичайно, старший це вміє. Певні аспекти статевого виховання теж передаються від батька до сина, і від матері до доньки. Адже це неприродно, коли тато вчить дівчинку, що робити в час місячних, а мама вчить сина гігієни геніталій.

Для доньки батько відіграє не менш (а може й більш) важливу роль. Адже батько – це перший чоловік у житті доньки. Орієнтуючись на батька, вона буде вибирати собі чоловіка. Навіть, якщо вона захоче вибрати протилежність батьку (бо з татом не склалися хороші стосунки), це майже неможливо зробити. Адже ми звикаємо до певної моделі стосунків. Донька сприймає любов так, як відносяться до неї батьки. Якщо батько кричить, свариться, оцінює і принижує її, і водночас говорить, що любить свою доньку, донька так і сприймає любов. Вона завчає модель, що сварки, крики, негативні оцінки та приниження означають любов. А без цього всього якось незвично… нудно… немає вибуху емоцій… значить – не любить. І, в більшості, доньки алкоголіків вибирають в чоловіки… теж алкоголіків, або інших узалежнених (ігроманів, наркоманів, роботоголіків тощо), хоч дуже стараються «не помилитись як мама». Але вони не знають, як себе поводити з нормальними людьми в нормальних стосунках, вони не бачили тих нормальних стосунків, тому не знають, як приймати любов без крайностей.

Я вже не хочу навіть писати про те, що, якщо батько б’є доньку, то вона звикає до певної моделі поведінки, що її бити можна. Можна безнаказанно зробити їй фізично боляче… Як правило, жінкам, які терплять фізичне насильство від чоловіків, навіть в голову не приходить, що він не має права так робити… бо ж її батько так робив і це було нормою.

Звертаюся до батьків дівчаток: пам’ятаючи, що ви – це прообраз майбутнього чоловіка, чи ви хочете, щоб її чоловік відносився до неї так, як ви? І від цього відштовхуйтесь. Захоплюйтесь нею, або принижуйте її; спілкуйтеся з нею, або не майте на неї часу; даруйте їй подарунки просто так чи тільки в день народження; робіть їй компліменти чи насміхайтеся з її зовнішнього вигляду; хваліть її чи вказуйте на помилки; радійте разом з нею чи вимагайте, щоб не сиділа без діла. Ваш вибір. Але він точно вплине на долю вашої донечки.

Автор: Лідія Кондратик

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInEmail this to someone