Дописи в категорії: Недільна проповідь

«Учителю, котра найбільша заповідь у законі?» (Мт. 22,36) (Роздуми над недільним Євангелієм)

Дуже мало віруючих  людей за своє життя прочитали Святе Письмо. Особливого подвигу вимагає читання Старого Заповіту. І ось, коли ми прочитали Святе Письмо, деякі уривки нам запам’ятались, а деякі читаємо немов би по новому. І думаємо, невже я це колись читав? Читати Далі >>

Розважання над недільним Євангелієм.

Сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам і не видимий зміст того, що ми з вами переживаємо. Коли як не в ці осінні дні, коли довкола так багато весільних процесій нам читати цю чудову притчу.  Кожен із нас колись та потрапляв на весілля до своїх близьких родичів, і щоразу ми відчували подвійне почуття. Найперше – почуття обов’язку, яке вимагало від нас бути гарно вдягненими, усміхненими, мати подарунок, гідний молодих. Але водночас ми йшли із радістю від того, що побачимо людей, яких, любимо,  побудемо серед своїх, що разом з усіма відзначатимемо найщасливіший день у житті молодої родини.  В нашому народі був  звичай святкувати весілля після спільної праці,  осінню земля давала свої плоди, а коли є плоди спільної праці, то і легше іти по житті.

Подружжя також створене для того, щоб давати гідні плоди свого життя. Люди після праці(урожаю) мали можливість легше справити весілля, гостина була центром спілкування, Бог нас запрошує як в іншому місці сказано: «Якщо хто хоче, йти за мною». Він завжди дає можливість вибирати на яку гостину йти… Читати Далі >>

«Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро…» Йо, 15,5

Через кожне Євангелія, які ми чуємо на кожній Службі Божій Ісус промовляє до нас  своїм словом у вигляді розповідей або притч. Сьогодні, притчею про виноградник, Христос повчає нас – дає великі роздуми про людське життя. Адже усі ми живемо у Винограднику, який сотворив Господь, і маємо покликання від Бога бути найманими робітниками у ньому. Притча показує нам стосунки Бога з людиною, і людини з Богом, представляє таємницю спасіння – отже є актуальною в будь-якому часі. І хто як працює у цьому винограднику, який є нашим тимчасовим місцем перебування, – той таку нагороду отримає від Отця Небесного. Читати Далі >>

Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне? Мт. 19, 16-26

«Якщо хочеш бути досконалий,

– сказав Ісус до нього, –

Піди, продай, що маєш, дай бідним

і будеш мати скарб на небі;

потім приходь і йди за мною»

Не так давно заголовки багатьох світових інформаційних агенств заполонило одне ім’я: Чарлі Гард. Історія одинадцятимісячного малюка, який хворів рідкісною невиліковною хворобою головного мозку пробудила зі сну буденності багатьох людей. Зважаючи на хворобу, дитина була підключена до апаратів штучного забезпечення життєдіяльності. Однак, в швидкому часі медперсонал британської лікарні, дослідивши перебіг хвороби та визнавши її незворотність, запропонував батькам відключити їхнього сина від апаратів та дозволити йому померти без подальших мук. Батьки не погодилися на таку пропозицію і віднайшли в Сполучених Штатах Америки лікаря, який погодився прийняти дитя на курс експериментального лікування. Розпочалася ціла низка судових процесів, ініційованих британською лікарнею і направлених в усі інстанції національних судів й аж у Європейський суд з прав людини, що ставили собі за мету змусити батьків умертвити свою дитину заради т.зв. «гідної смерті». Справа набрала широкого розголосу у соціальних мережах та різних засобах масової інформації: Папа Франциск, американський президент Дональд Трамп та багато людей у цілому світі виражали свою підтримку батькам, надсилаючи кошти на лікування маляти, виражаючи незадоволення рішеннями судової системи, слідкуючи за розвитком подій. В один момент світова спільнота відчула свою відповідальність за життя цієї, вже не чужої для неї, дитини; в один момент світ відчув справді родинні зв’язки із сім’єю Чарлі Гарда. Але, чи тільки на одну миттєвість і лише через засоби масової інформації та соціальні мережі? Читати Далі >>

Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.”

Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми.  Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен.  Тож спів слуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг.  Як же побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.”

Читати Далі >>

“Господи, рятуй нас.” Розважання над недільним Євангелієм.

Втома. Напевно цей стан переживає кожна людина. Біжиш, спішиш, часто навіть не зупиняєшся, для того, аби здобути для себе щось притаманно людське. Витрачаєш зусилля, для того, щоб в тому «завтра», яке настане відчувати себе впевнено і захищено. Подібно переживали учні, які після важкої праці, нагодувавши «яких п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок і дітей» (Мт. 14.21), забравши дванадцять кошів їжі, відчували певне заспокоєння і впевненість у тому, що вони зможуть подбати про своє «завтра». Христос, натомість, вчить своїх послідовників не покладатися на дари, які вони отримали навіть за благодаттю Божою, але пам’ятати, що розлука з Богом веде до великого відчаю, страху і невпевненості в тому чи можна буде дочекатися того «завтра». Христос постає перед людиною як Педагог, який в свою чергу, аж ніяк не бажає розлуки з нею, але показує їй важливість Своєї присутності. Показує, що Він не тільки взмозі її нагодувати, але і зберегти життя, пройшовши крізь небезпеку, наблизившись до людини, яка впала у відчай. Читати Далі >>