Погідна осінь. Лк. 8, 5-15

Осінь. Як правило, ми не надто втішаємось цією порою року. Не дуже любимо її за сонце, яке світить, але уже не гріє. Не любимо через часті і густі тумани та холодну мжичку, через подих зими, яка чигає за поворотом та несе з собою снігопади і льодяні стужі. Не любимо, та все ж таки волею-неволею сприймаємо як невід’ємну частину нашого існування і намагаємося знайти в ній те, що принесе розраду серед осінньої негоди.

Осінь – час підбивання річних підсумків, осінь – це час збору врожаю. Каже св. Павло: «Що хто посіє, те й жатиме» (Гал. 6, 7). Хоча ці самі слова може сказати й будь-яка інша людина, яка ніколи не читала послань апостола. Це сама собою зрозуміла річ: хто чим своє поле весною засіяв чи засадив, те й восени зібрав. Ніхто, сіючи моркву, не зібрав замість неї буряк, а замість картоплі не насолоджується кавунами. Біля чого працювали, з того і користаємо.

Від чого залежить добрий врожай? Кожен із нас здатен перерахувати чимало причин. Добре насіння, підготовлений ґрунт, здоров’я і бажання, щоби працювати біля землі, гарна погода тощо.

В сьогоднішньому євангельському читанні ми слухали притчу про сіяча. Він має гарне, добірне насіння. Має його багато, тож сіє щедро, не скупиться. І сам сівач працьовитий, йде вперед і засіває зерном землю в очікуванні врожаю. Єдина його проблема – нестача доброго ґрунту. У нас, в Україні, таке важко уявити: де не кинеш зерно – там воно і проросте, певна річ, праця потрібна, але в розумних межах. Що ж стосується землі, на якій Господь Ісус проповідував, то там орних земель надзвичайно мало, більша частина країни – це кам’яна пустеля. Тож сівач має велику проблему в доброму ґрунті чи, точніше, – в його відсутності. Можемо сказати – це не стільки проблема, скільки його прокляття – це важка невдячна праця: сіяти там, де так важко дається ріст насінині. Потрібно роками важко працювати, навозити перегній, удобрювати, зрошувати, щоб земля була готова прийняти насінину. А окрім цього наступає негода, зливи та повені розмивають той ґрунт і все треба розпочинати спочатку.

Сівач це знає. Знає, що частина його зерна впаде на тверду, кам’янисту землю і там засохне чи буде видзьобане птахами. Знає, що й посеред тернини, куди впало інше зерно, і там нічого не вродить, бо зійшовши, воно буде заглушене чагарниками й так пропаде. Він знає, що тільки якась частина з його праці, з його насіння зійде і подасть надію на врожай. Але тільки надію, бо для того, щоб пшениця дозріла і її можна було зібрати, потрібне тепле сонце та вчасні дощі і всього цього треба в міру. А так є воно далеко не завжди. А окрім цього, як каже Господь Ісус в іншій притчі про господаря, який засіяв свою ниву, вночі прийшов його ворог і нашкодив, помежи паростків пшениці посіяв кукіль. Тому дуже багато перешкод у людини на шляху до успішної осені.

Але серед причин, як основи надії на добрий врожай, залишається ще одна, її ми опустили, але про неї згадує святий Павло: «Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує» (1 Кор. 3, 6-7). І ці слова правдиві як і до духовного зростання, про яке говорить апостол, так і до звичайної селянської праці. Необхідне Боже благословення. Для того, щоб наші труди не були марні, щоб під осінь був добрий результат, маємо усвідомлювати, що є той, хто дає зріст. Зрештою, саме Він і є той, хто сіє, хто поливає, той, хто скаже своїм слугам останнього дня: «Зберіть перше кукіль та зв’яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню» (Мт. 13, 30). Направду, важкий і відповідальний осінній час. Тому і напоумлює нас апостол такими простими і буденними словами: «Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме. Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» (Гал. 6, 7-8).

Нехай кожен із нас задасть собі це просте питання: що доброго я в цьому світі посіяв? Яку частку я віддам Пану, коли прийде пора збору врожаю? Чи буду мати з чого втішатися, з чого радіти? Чи скажу: Пане, ти дав мені талант, ось повертаю тобі два, чи, може, Він почує від мене: я знав, що ти, Пане, жорстокий і немилосердний, тому я твоє і повертаю тобі?
Певна річ, можемо й так сказати. Але хто від цього виграє і хто програє? Так, певно, буде в програші і сам Господар, бо Він у кожного з нас вкинув своє зерно, кожного поливав, благословляв, а виявиться, що в душі одного був камінь, на якому зерно засохло, в серці іншого – терня та колючки, які заглушили у собі Боже слово, і тільки одиниці продемонструють благодатний і родючий ґрунт своїх душ, який дасть добрий урожай. Але який то буде врожай! Одне зерно дасть колос у сто разів більший, ніж сама насінина. Направду, блаженний той, хто зуміє зродити Божий плід. Щасливий у Бога та людей. Бо ні спека цього життя, ні зливи та бурі, ні кукіль та тернина не заглушила в його серці голос Христовий, який кличе, який взиває до кожного, щоб ми не зблудили, щоб не розгубили ті зерна Божої любові, які зовуть нас до іншого, невідомого і щасливого життя.

Тому й наголошує Господь: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід…» (Ів. 15, 16). Не ми Його вибрали, Він вибрав нас. Він продовжує кидати зерно Божого слова у наші душі, перебуваючи у постійному сподіванні, що в якусь мить ґрунт наших сердець виявиться благодатним і плід принесе щедрий. Та який то буде плід! Святий Павло в листі до Галатів пише, що «плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гл. 5, 23).

Маємо це все у собі? Відчуваємо любов і силу поділитися нею з іншими – значить зерно прижилося і почало проростати. Лише тоді зможемо сказати, що слова апостола любові мають сенс у нашому житті. Святий Іван наголошував: «…любім один одного, бо любов від Бога і кожен хто любить, народився від Бога…. Любі, коли Бог так полюбив нас, той ми повинні один одного любити» (1 Ів. 4, 7-11).

Те ж саме відноситься й до інших дарів Божого Духа: радості, миру, довготерпіння, лагідності, доброти, вірності, тихості, здержливості. Ці дари – результати дії Божої ласки у нашому житті – дають нам силу і кріпость піднятися над усіма життєвими обставинами і вистояти в часі випробовування та негараздів. І тоді осінь нашого життя не буде нас лякати, а принесе спокій і благодать у цей такий нелегкий час нашого буття.

Автор: отець Василь Ткачук, голова Комісії УГКЦ у справах родини, Коломийської Єпархії

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInEmail this to someone