“Чужих дітей не буває” просто гарна фраза чи реальність?
Завжди будуть діти, що з різних причин втрачатимуть батьків, це життя. І так, сьогодні говорити про сиріт це “не модно”, не яскраво і непросто для наших емоцій. Ми не маємо суспільного розуміння як допомогти та культури відношення до цієї теми. Натомість маємо насліддя комуністичного минулого – понад 700 закладів, в яких – не піднімається рука написати “виховуються”, тому напишу – перебувають діти, що є сиротами чи які втратили батьківське піклування.
І повторю, діти з такими долями будуть завжди поруч з нашими. Не завжди буде тільки усе залежне від нас з вами – де саме вони зростатимуть: чи в турботливий сім’ї чи в холодному закладі. Чи вони стануть повноправними членами нашого суспільства чи поповнять ряди тих, кого ми стараємось оминути в темний час доби.
Є декілька можливих та практичних кроків для допомоги, які доступні, головне ваше бажання. Як на мене – рівно важливі всі, просто напишу від найпоширенішого до найвідповідальнішого:
1. Молитва. Це не про конфесію чи релігію. Це про долю дитини. В цю неділю в Україні день молитви за сиріт – долучайтесь.
2. Фінанси. Це не про подарунки чи апельсини, це про допомогу конкретній дитині або організації, яка має реальні справи у темі “сирітство”
3. Адвокація. Це не про адвоката, це про суспільну інформованість справжнього стану речей. Це про мас-медіа і наші з вами стереотипи. Це про правду без замовчувань.
4. Наставництво. Це не про спонсорство, це про людські стосунки. Це про особисту та корпоративну відповідальність за майбутнє дитини.
5. Сім’я. Це найкраще. Варіантів сімейного влаштування дитини в Україні є декілька. Давайте в неділю, в тому Храмі, в якому ми будемо – об’єднаємось в молитві, а Бог, що є батьком сиріт, дасть нам бажання наступних кроків!”
Надія Кондратюк, координатор програм корпоративного наставництва.
Ця історія, почалась дуже неочікувано, неочікувано навіть для мене самої. Про проект наставництво, дізналась від мого хлопця, зараз це мій чоловік. Їдучи зі Львова Роман запропонував мені піти на такий собі курс-навчання про наставництво. Я не знала, що це, про що нас будуть вчити і що розповідати. Та все ж ми пішли. Послухала я курс, нам розповідали, що наставник це друг для дитини-сироти, що це підтримка такої дитини і, що саме важливо це свого роду «друг», який має чогось навчити дитину. І якось стало страшно , не знала чи зможу я, чи хватить в мене сміливості піти хоча б на перше знайомство і взагалі вважала, що це велика відповідальність і я з цим не справлюсь. Про те дуже хотілось допомогти хоча б одній дитині, стати для неї другом.
