Перевірте, чи не заходите ви занадто далеко, допомагаючи дитині впоратися зі шкільними труднощами.

Коли виникають труднощі в школі, ми, батьки, вибираємо «свій» шлях – як допомагати дитині, як надавати підтримку, опираючись на те, що дійсно важливо в нашій родині. Але точного «компаса» на цьому шляху немає і нерідко в бігу ми сходимо на «узбіччя», перестаючи помічати головне – важливість стосунків з близькими і психологічне благополуччя дитини.

Цей чек-лист – своєрідна підказка для кожного з нас, нагадування, де починається «узбіччя», небезпечне для гармонійного розвитку дитини і спільного руху з нею по життю. Чи готові ви перевірити траєкторію? Уважно прочитайте, будь ласка, 6 пунктів нижче. Якщо раптом в якомусь із них ви впізнаєте себе, значить, зараз – саме час зупинитися, щоб подумати і змінити щось у своїх реакціях і діях.

Приступаємо →

1. Ставлення до школи

Одна крайність: Ви ненавмисно вселяєте в дитину тривогу, коли акцентуєте на тому, що скоро почнеться або вже почався один з найважливіших етапів в її житті. Етап, від якого безпосередньо залежить успіх в майбутньому.

Інша крайність: Навпаки, намагаєтеся всіляко знизити градус тривожності (і у дитини, і у себе), переконуючи, що школа – це легко і радісно.

Як бути?

Як завжди – пам’ятати про «золоту середину» 🙂 Не варто перенаголошувати важливість цього життєвого етапу для школяра, особливо для першокласника. Чим менше хвилювання, тим краще. Це … просто школа, а не все життя. Однак розповідати тільки про «шкільні роки чудесні» теж не потрібно. Інакше перші шкільні труднощі будуть настільки несподіваними, що виб’ють з колії. Краще формувати реалістичні уявлення, наприклад, розповідаючи про своє шкільне дитинство.

 2. Ставлення до оцінок

Одна крайність: Занадто фокусуєтесь самі і концентруєте увагу дитини на оцінках. Несвідомо формуєте у неї відчуття, що весь сенс школи в тому, щоб приносити батькам «п’ятірки».

Інша крайність: Переконуєте, що оцінки – це взагалі не важливо, і тому зовсім ними не цікавитеся.

Як бути?

Намагайтеся формувати правильне ставлення до оцінок. Оцінка – це не показник розуму, старань, здібностей і не гарантія успіху в майбутньому. Але! Оцінка показує, наскільки дитина засвоїла школьний матеріал. На неї можна орієнтуватися, щоб знати, коли дитині необхідна допомога

3. Ставлення до допомоги

Одна крайність: Надмірна батьківська турбота і тотальний контроль фактично виливаються в те, що ви готові вчитися за дитину або вже вчитеся. Самі цього не бажаючи, ви поступово і планомірно позбавляєте дитину самостійності.

Інша крайність: Переносите повну відповідальність на дитину, відмовляєте в турботі, демонструєте свою незацікавленість щодо шкільних справ дитини: «Давай, ти як-небудь сам справляйся».

Як бути?

Надавайте дитині різнопланові можливості. Важливо, щоб дитина могла проявляти свою самостійність, брати відповідальність на себе і при цьому не боялася, не соромилася просити про допомогу близьких, якщо щось незрозуміло чи не вдається. Не відмовляйте дитині в підтримці, коли вона потрібна, але і не позбавляйте її можливості приймати рішення і бачити результати цих рішень.

4. Ставлення до успіху

Одна крайність: «Моя дитина – геній». Ви надмотивовані на успіхи дитини і всіляко намагаєтеся «запалити» її пристрастю до високих досягнень. Занять з репетиторами і найрізноманітніших гуртків і секцій стільки, що у дитини не залишається часу «просто пограти».

Інша крайність: «Моя дитина – нездара». Схожа установка запускається в момент, коли дитина не виправдовує завищених батьківських очікувань. Ви розчаровані і буквально звалюєте свою розчарованість на дитину, приводячи в приклад інших дітей або себе: «Ось я в твої роки!»

Як бути?

Зберігайте мотивацію на розвиток здібностей своєї дитини, але не за рахунок її психологічного комфорту. Вибирайте досяжні цілі, з опорою на сильні сторони дитини і визнання її індивідуальних особливостей. Помічайте успіхи дитини, нехай навіть мінімальні,  й обов’язково говоріть їй про це.

5. Ставлення до пізнавальної активності дитини

Одна крайність: «Інформаційний потоп». Ви намагаєтеся завантажити дитини енциклопедичними знаннями понад шкільну програму. При цьому більшу частину відповідей даєте в готовому вигляді, ще до того, як дитина починає ставити питання. Пояснюючи щось, ви користуєтеся складними для дитячого сприйняття науковими термінами. В результаті – у дитини «каша в голові», перевантаженість різними знаннями.

Інша крайність: «Інформаційний вакуум». Питання дитини ігноруються, часто залишаються без відповідей:

«Підростеш – дізнаєшся»

«Не забивай голову всілякими дурницями»

«Рано тобі ще це знати»

«Не грузи мене своїми питаннями»

«Потім в школі будете проходити».

Відмова за відмовою – і пізнавальний інтерес дитини згасає 🙁

Як бути?

Не залишайте без уваги запитання дитини ─ вони важливі, навіть якщо часом здаються несуттєвими, дурними чи занадто розумними. Обовязково враховуйте зацікавлення дитини і її вікові можливості.

6. Стосунки дитини з однокласниками

Одна крайність: При перших підозрах на неприємності у взаєминах з однокласниками ви кидаєтеся захищати дитину, атакуючи батьків інших дітей, самих дітей, вчителя, завуча, директора.

Інша крайність: Ігноруєте сигнали неблагополуччя, відмахуєтеся ( «розбирайся сам»), не прагнучи прояснити ситуацію, тому що твердо впевнені, що втручатися в конфлікти дитини з однолітками не повинні.

Як бути?

Тримайте руку на пульсі. Обговорюйте з дитиною якість спілкування з однокласниками, висловлюйте свою думку, як можна діяти під час конфлікту. Однак втручатися допустимо тільки тоді, коли ви бачите, що дитина сама вже не справляється.

Ось ви і перевірили себе. Якщо помітили, що все ж переходите до крайнощів – значить, є над чим подумати і, можливо, якісь питання опрацювати глибше.

Головне – не втрачайте з поля зору … головного!

Автор: Анна Бикова

Джерело: bmshkola