Дописи в категорії: Недільна проповідь

Недільна проповідь “Притча про багача і Лазаря”

Відома нам ця притча про двох осіб, що своїм життям визначили своє потойбічне майбутнє. У цій притчі Господь відкриває, невідомі для ока, грані реальності життя людської душі після смерті. Другим одкровенням цієї притчі є важливість земного життя людини, як основного вибору життя майбутнього віку. Наші вчинки, слова, поведінка і наш вибір цього віку є шляхом, що цілком розкриється у віці, що приходить. Молимося у молитві «Символ віри»: «…очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку…».
Якщо подивитися на сучасний світ людей, то побачимо, що криза сучасного суспільства в тому, що вони не знають для чого живуть. Брак сенсу життя стає очевидним викликом для сучасного суспільства. Як же можливо прийняти життя і гідно прожити його, якщо людина не знає для чого вона живе. Прийшовши у цей світ без моєї згоди, на тисячі років після моїх древніх предків… я проник на світову арену і продовжую подивляти тайну буття. Людина стає учасником контексту подій, що розгортаються у часі і просторі. Читати Далі >>

Погідна осінь. Лк. 8, 5-15

Осінь. Як правило, ми не надто втішаємось цією порою року. Не дуже любимо її за сонце, яке світить, але уже не гріє. Не любимо через часті і густі тумани та холодну мжичку, через подих зими, яка чигає за поворотом та несе з собою снігопади і льодяні стужі. Не любимо, та все ж таки волею-неволею сприймаємо як невід’ємну частину нашого існування і намагаємося знайти в ній те, що принесе розраду серед осінньої негоди.

Осінь – час підбивання річних підсумків, осінь – це час збору врожаю. Каже св. Павло: «Що хто посіє, те й жатиме» (Гал. 6, 7). Хоча ці самі слова може сказати й будь-яка інша людина, яка ніколи не читала послань апостола. Це сама собою зрозуміла річ: хто чим своє поле весною засіяв чи засадив, те й восени зібрав. Ніхто, сіючи моркву, не зібрав замість неї буряк, а замість картоплі не насолоджується кавунами. Біля чого працювали, з того і користаємо.

Від чого залежить добрий врожай? Кожен із нас здатен перерахувати чимало причин. Добре насіння, підготовлений ґрунт, здоров’я і бажання, щоби працювати біля землі, гарна погода тощо.

В сьогоднішньому євангельському читанні ми слухали притчу про сіяча. Він має гарне, добірне насіння. Має його багато, тож сіє щедро, не скупиться. І сам сівач працьовитий, йде вперед і засіває зерном землю в очікуванні врожаю. Єдина його проблема – нестача доброго ґрунту. У нас, в Україні, таке важко уявити: де не кинеш зерно – там воно і проросте, певна річ, праця потрібна, але в розумних межах. Що ж стосується землі, на якій Господь Ісус проповідував, то там орних земель надзвичайно мало, більша частина країни – це кам’яна пустеля. Тож сівач має велику проблему в доброму ґрунті чи, точніше, – в його відсутності. Можемо сказати – це не стільки проблема, скільки його прокляття – це важка невдячна праця: сіяти там, де так важко дається ріст насінині. Потрібно роками важко працювати, навозити перегній, удобрювати, зрошувати, щоб земля була готова прийняти насінину. А окрім цього наступає негода, зливи та повені розмивають той ґрунт і все треба розпочинати спочатку. Читати Далі >>

«Кажу тобі – встань!»


Маленьке село Наїн, що знаходилось 37 км. на південний схід від Назарету. Саме там ми стаємо учасниками євангельської події, яка відбувається біля брами цього містечка, що так і називалась «брама плачу». Євангелист зображує нам похід двох процесій. З одного боку хода смутку, втрати, безнадії та плачу, а з іншого – переможна хода Ісуса, Який є Самим Життям, Він той, хто приносить Воскресіння, дарує мир та радість, у Ньому навіть смерть – безсила.
І ось тут це недільне Євангеліє наповнює духом надії і життя, духом доброї новини не тільки для вдови, що втратила єдиного сина, але і для кожного з нас, для наших сімей, спільнот, держави. Ісус наблизився до цього маленького незамітного міста, Він приходить там де є біль і смуток. У Ньому Бог «навідався до народу свого». Для Господа немає безнадійних чи «малих», Він не дивиться на «людську велич», але приходить там, де бракує життя, бракує радості. Читати Далі >>

Роби людям те, чого собі бажаєш. Лк. 6, 31-36


Жили колись у давні часи двоє побожних старців. Обидва вірили у правдивого Бога і навчали людей. І хоч навчали ті праведники інших та поміж собою ніяк не могли погодитися. Один з них був непримиримий і говорив так:

– Як хто чимось прогрішиться, то треба його відразу строго покарати. І чим більша буде кара, тим краще. Накладав він на людей великі покути і строго поводився з усіма.

Другий же був розсудливий і милосердний, він казав:

– Деколи покарати треба, але перш ніж карати, треба добре подумати, що з тої кари вийде. І не всяку провину треба карати. Є провини, про які і згадувати не треба. Взагалі треба бути до людей вирозумілим і милосердним.

Одного разу прийшов до суворого учителя поганин і каже:

– Я хочу навчитися правдивої віри. Навчи мене! Тільки ось як: щоб ти навчив мене усіх законів, поки я обернуся на одній нозі.

Суворий, не розібравшись, про що йдеться, розсер дився і прогнав його. Тоді поганин пішов до милосердного і каже йому:

Хочу навчитись справедливої віри. Навчи мене! Тільки ось як: щоб ти навчив мене усіх законів, поки я обернусь на одній нозі.

Милосердний подумав і сказав:

— Добре, сину! Роби людям те, чого собі бажаєш! Читати Далі >>

Покликання. Лк. 5, 1-11


«Світ ловив мене і не спіймав». Важко знайти того, хто би не знав цих знаменитих слів українського генія. Нерідко, навіть не усвідомлюючи глибинного змісту цієї епітафії, що її Григорій Сковорода просив вибити на своєму гробі, не один із нас не проти застосувати її й до самого себе. У дійсності – це так велично звучить: «Світ ловив мене і не спіймав», але, на жаль, чужі слова, як одежа із секонд-хенду: вона може бути гарна, в доброму стані та все одно, свідомо чи підсвідомо, ми знаємо, що вона не нова, ношена, не наша. Ось так із цим та, зрештою, й багатьма іншими великими висловлюваннями, що захоплюють наш розум та уяву. Та й на відміну від цього славного українського філософа з гіркотою мусимо визнавати – ми полонені. Світ ловить нас і йому це добре вдається. Тільки рідкісні щасливчики можуть похвалитися битвами, що їх провадять із поперемінним успіхом, категорична ж більшість піднімає руки на перших хвилинах поєдинку. Програють навіть ті, хто на самому початку настроєний досить рішуче. І все з тієї банальної причини, що сили надто нерівні. Читати Далі >>

Жорстокість Бога чи людини? Мт. 25, 14-30

 

Кожна людина у тій чи іншій мірі знає біблійну історію створення світу та історію вигнання Адама та Єви з раю. Та, окрім офіційного біблійного трактування, в юдейському релігійному світі виявляється існує й інша думка. Книга «Зогар» – одна із найбільш загадкових та значимих пам’яток кабалістичної літератури – подію вигнання з раю зображує дещо інакше. Древній автор пише, що не Бог вигнав лю- дину з раю, а людина вигнала з нього Бога. З того часу й по сьогодні людство знаходиться в раю, але, позбавлена Божої присутності, земля втратила всю свою райську цінність. Читати Далі >>