У сучасному “західному” світі конкуренції та спрямованості на досягнення найбільше страждає… сім’я. Чому ж виховання лідерських навичок негативно впливає на вміння будувати довготривалі глибокі стосунки?

Коли ми з дитинства навчаємося конкурувати і досягати мети всіма можливими способами (бо саме це соціально схвалюється), ми з часом у всіх починаємо бачити конкурентів. Ми постійно порівнюємо себе з іншими і свої досягнення з досягненнями інших. Пригадайте, звідки взялося це порівняння?

Навіть, якщо ми вміємо працювати в команді, все ж члени команди є важливі і потрібні лише для досягнення певних цілей. Досягнувши (чи не досягнувши) які, ми, як правило, втрачаємо інтерес до інших.

І дуже рідко де ми чуємо про важливість саме стосунків. Справжніх, глибоких, довготривалих. А їх будувати – це набагато складніше, ніж досягати успіху в бізнесі…

Одружуючись, більшість молодих людей схильні бачити в партнерові “засіб” для отримання мети – щастя, любові, безпеки, добробуту, поваги та турботи, дітей врешті-решт. А оскільки досягнення цього всього (окрім дітей) – то питання спірне, бо критерії результату досить розмиті. Тому і багато розлучень. Бо він/вона недостатньо мене любить/поважає/забезпечує/ощасливлює/дбає/розуміє. А так, насправді, більшість людей конкурують саме в подружжі, хто з них кращий/розумніший/логічніший/… головніший, одним словом. І хто кого має слухати, бо ж домовлятися – складно 🙁

І приходить рішення, що ця “команда” неефективна (мети ж не досягнуто), тому пора її роз’єднати і шукати іншого партнера для задоволення цілей.

А насправді подружжя – це не команда для досягнення цілей, це не партнерство лідерів… Це, швидше, розуміння того, що ви удвох в човні посеред відкритого моря. І від злагодженості ваших дій залежить не лише ваше виживання, але й виживання і нормальне зростання тих, хто повністю залежить від вас, – ваших дітей.

І сім’я – це як човен у морі. Є шторми, є підводні течії. Але, якщо при цьому ще й двоє дорослих в човні бушують, виясняючи, хто правий, і хто краще знає, то човен точно перевернеться.

І, коли хтось хоче піти… вийти з сім’ї… – вийти з човна посеред відкритого моря не так-то просто. Але й тому, хто залишається, є дуже важко втримати човен, щоб не перевернувся…

Якщо б ми мали цю аналогію про сім’ю, роблячи життєвий вибір, можливо менше було б розлучень і скалічених доль. І дорослих, і дітей.

Бо ми не конкуренти в подружжі! Ми – одне ціле, хоч і залишаємося самодостатніми (в нормі) особистостями. І ми повинні шукати шляхи вирішення проблем (а в сімейному житті їх багато). А не змагатися і воювати, намагаючись підкорити/змінити/врятувати/”покращити партнера на його ж благо”… І це робота на все життя. Конфлікти є і будуть завжди, бо все ж ми – різні люди. Але нашим вибором є – бути разом. А отже – приймати іншого і кожного разу обговорювати і домовлятися про те, що важливе. З повною відповідальністю та усвідомленням того, що ми власноруч будуємо своє життя. Можливо, це і є лідерство?

Автор: Лідія Кондратик

Джерело: dc.lviv.ua