Сім’я – це єдиний справжній рахунок у банку. Не за лишай же його ніколи порожнім. Ніколи. Щодня клади на нього любов, ніжність, вірність, жертовність. Відсотки з та­кого капіталу є воістину незліченними.

Пропонуємо прочитати  коротку  історію, яка сталась незадовго до Різдва Христового.

Якось незадовго до Різдва  учителька поста­вила своїм учням таке запитання:

–   Хто з вас є бідним і, отже, має отримати подарунок з нагоди свята?

Діти, що вважали свою родину незаможною, підняли руки.

Місто було маленьким, усі одне одного знали. Не тільки на ймення, а й де хто мешкає, чим займається, яку має ро­дину та статки. Після уроків учителька покликала до себе восьмирічного хлопчика, що звався Діні. Родина його не­давно прибула з Африки, й усі знали, що вони дуже бідні.

Запросила хлопчика сісти, відтак спитала, чому він не підняв руки.

–   Бо я не бідний.

–   А хто є бідним, як ти гадаєш?

–   Діти, що не мають батьків.

Подивилась на нього вражено і мовчки його відпустила.

Наступного дня батько Діні повернувся додому усміх­нений, в доброму гуморі. З’ясувалося, що вчителька побу­вала у нього на роботі.

–   Ми можемо пишатися – так, саме пишатися – нашим сином, – оголосив він удома. І переказав дружині те, що по­чув від учительки.

На Святвечір Діні отримав подарунок. Розкривши йо­го, він побачив дві пари новісіньких черевичків: одну для нього, а другу для сестрички. Доти ніколи ще не отримував нових черевичків!

Але й без подарунку Діні знав: його родина вельми ба­гата.

Джерело – Бруно Ферреро “365 коротких історій для душі”, підготувала Ліля Гуцол