Дописи в категорії: Мій друг – наставник

В нашій країні все ще існує тенденція до всиновлення дітей віком 3-4 років. Старші, нажаль, по мірі дорослішання втрачають можливість потрапити в родину. У дітей, вік яких перевищує 10 років, шанси потрапити в сім’ю – мізерні. Найкращим способом допомоги дітям, котрі виховуються в інтернат них закладах, є особисте Наставництво.

Наставництво – це свого роду спілка двох людей, в котрій одна людина пропонує підтримку, допомогу, власний досвід іншій людині, в даному випадку дитині, позбавленій батьківської опіки. Завдяки цьому вона знає, що поруч є людина, яка піклується про неї.

Наставником може стати повнолітня людина, яка має бажання, час і можливість допомагати іншим, яка здатна навчати іншого і вчитися сама, оскільки наставництво – це процес довготривалий, адже взаємини Наставника та Вихованця повинні тривати хоча б протягом року. Дуже добре, коли вони стають довготривалими і переростають у дружбу.

У житті кожного з нас на певних етапах були люди, котрі вплинули на наше життя. Для когось це був тренер, який повірив в здібності вихованця, для когось – вчитель, який допоміг визначитися з вибором професії, а для когось сусід, котрий дав слушну пораду, що вплинула на наше життя. Ці люди були для нас наставниками.

Згадайте себе в дитинстві чи юності. Ми не завжди знали, як підготуватися до контрольної роботи, як спланувати вступ до коледжу чи вищого навчального закладу чи знайти роботу на неповний робочий день. Прості речі, які здаються нам дріб’язковими на даний момент, є величезною проблемою для підлітка. А для дитини, позбавленої батьківської опіки, знання та навички досвідченої людини можуть стати неймовірно важливими при виборі успішного життєвого шляху. Наставник може допомогти у покращенні шкільної успішності, у виборі навчального закладу чи у вступі до нього, у розтермінуванні боргу за житло чи у пошуку роботи.

Наставник стає для дитини досвідченим другом, який завжди готовий прийти на допомогу в різноманітних ситуаціях, в тому числі і складних. Дитина не залишена на самоті зі своїми повсякденними проблемами. Крім цього Наставник привчає вихованця до постійності, адже він систематично приходить у визначений час та день. Найцінніше, що можна дати дітям-сиротам, це не гроші чи матеріальну допомогу, а стабільна довірливі стосунки.

«В УГКЦ заохочують парафії брати під опіку хоча б одну дитину-сироту»: Десять тез про служіння Церкви для дітей-сиріт

Священик Роман Прокопець, голова Центру опіки сиріт Львівської архиєпархії, був гостем програми «Відкрита Церква. Діалоги» 19 жовтня 2017 року. У прямому ефірі отець розповів, як Церква опікується сиротами і допомагає дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах.

1. Церква може дати дітям-сиротам насамперед духовну складову – “компенсувати” справу передавання віри, що мали б робити батьки та родичі.

2. У Центрі опіки сиріт ми намагаємося виховувати дітей самостійними. Наша мета ‒ навчити їх долати труднощі, а не виконувати замість них певну роботу.

3. В УГКЦ реалізується проект “Одна церква ‒ одна дитина ‒ одна родина”. Мета проекту ‒ заохочувати церковні спільноти, парафії брати під опіку хоча б одну дитину-сироту, яка проживає на їх території. У такий спосіб можна допомогти потребуючим. Читати далі

Усиновлення – це запрошення для Вас відкрити своє серце для більшої любові.

♦Усиновлення♦

всеукраїнське свято, яке співпадає зі християнським святом Віри, Надії, Любові. В Україні це свято має чуть більше 10 років. Вперше вийшла постанова президента про святкування дня національного усиновлення в Україні 2008 року. Основним завданням цього свята є привернути увагу людей до проблеми сирітства в Україні. Але сама ідея усиновлення та прийняття родинами до себе дітей потребуючих в українському суспільстві була відома  з часів княжої доби.

В традиції нашого народу свято Віри, Надії, Любові та матері їх Софії є особливим. Ці імена є досить поширеними та й значення цих імен є глибоке за змістом. В переплетіння цих імен-цінностей є сама суть людського життя. Це прагнення до мудрості, це життя у вірі та надії на добро. А основа всього любов.

Коли ми говоримо про сиріт, то перед нами відкривається інша картина, зовсім протилежна. Це зрада напротивагу любові, яка підриває основи дитячої віри та надії на те, що в їхньому житті бути інакше, краще, що вони можуть бути любленими і потрібними. Читати далі

“Проговорювання ситуації в колі колег-наставників дає свої результати”

Марія Саквук: “Проговорювання ситуації в колі колег-наставників дає свої результати”

– Ця дівчинка і “відкрила” для нас двері інтернату, де вихователі, котрі відповідально піклуючись про нечисленних вихованців, не бачили сенсу в тому, щоб у дітей стали з’являтися індивідуальні наставники, тобто один старший друг, який супроводжує тільки одну дитину, – згадує координатор проекту “Мій друг-наставник” Комісії у справах родини Української Греко-католицької Церкви Марія Саквук, ділячись з порталом”Сирітству – ні”! досвідом просування проекту наставництва в інтернати. – В цій християнській установі вихователі, і справді, працювали з ентузіазмом, приділяючи багато уваги нечисленним вихованцям. Крім того, інтернат відвідували волонтери, які також займалися з дітьми. І директор, вислухавши наші пропозиції, поставила зустрічне питання: “А чи у усіх дітей одночасно з’являться наставники”? Мовляв, якщо нашим дітям приносять подарунки, то відразу всім і однакові. Читати далі

Поділитись частинкою серця !

Історія наставниці Тетяни і вихованки дитячого будинку Валерії
– У мене з чоловіком є двоє своїх дочок, старшій чотирнадцять, молодшій – сім, я цілий день зайнята на роботі, і про участь в програмі Наставництва над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування не замислювалася, поки не побачила оголошення в соціальній мережі, – розказує Тетяна. – Оголошення про те, що є така програма, а бажаючих взяти в ній участь запрошують на навчання, я випадково побачила в стрічці новин у Фейсбуці. Спочатку не звернула уваги на цей пост. Але чомусь це оголошення знову і знову потрапляло мені на очі і в цей день, і на наступний. Це було як знак…

Читати далі